Suchergebnisse

Political humor is a complicated phenomenon with its scientific reflection occurring in two major dimensions. On one hand, under the conditions of politics complication, politisation of various social aspects, permanent critical state of government, humor conducts the role of a tool to comprehend the politics with its current state, events and personalities. On the other hand, political humor is integral element of modern politicians' public image who are supposed to act like «one of the guys» with the help of a certain political technology. Politics can be considered as a state of dual opposition, where humor and seriousness are two poles of such an opposition. Political humor is a polyfunctional phenomenon. General functions of political humor are: emancipating, critical, evaluative, integrative and more. Political humor is a contextual phenomenon with its functions, types and forms being dependent on political regime of a society. Forms of political humor are also flexible and can include satire, irony, grotesque and caricature. In a modern cultural dimension one of the most solicited form of political humor is the Internet – memes, slogans, viral videos and more. Despite the vast amount of folk art, the biggest channel of humoristic representation in modern Ukraine is professional humor, provided by media. With all that, even risky political attacks cannot be classified as sharp political satire as their social criticism is too soft and does not urge to fight against the flaws. The government ignores this humor and even agrees to become the subject of it, which leads to the political humor softening, the loss of revealing function and adopting the entertainment feature. Another aspect of political humor problems is its usage as political technology for modern political leaders. ; Політичний гумор – складне явище, наукова рефлексія якого може відбуватися у двох основних ракурсах. З одного боку, в умовах ускладнення політики, політизації різних сфер життєдіяльності соціуму, перманентного кризового стану владної сфери, гумор виступає засобом її осмислення, в якому відображаються актуальні з погляду суспільства політичні процеси, події та персоналії. З іншого боку, політичний гумор є невід'ємним елементом політичного іміджу сучасного політика, певною політичною технологією. Гумор і викликаний ним сміх стають невід'ємним атрибутом політичного процесу.Політичний гумор є багатофункціональним явищем, загальними функціями якого виступають звільняюча, захисна; критична, демократизаційна; оцінна; інтегративна та ін. Політичний гумор є контекстуальним явищем, зміст, види, функції якого залежать в тому числі й від політичного режиму соціуму. Гумор може приймати різноманітні втілення: В актуальній культурній ситуації в умовах бурхливого розвитку віртуального простору однією з найзатребуваніших форм політичного гумору є інтернет – меми: слогани, «фотожаби», вірусні відеоролики і пародійні ілюстрації, мелодії і гіфи, комікси та демотиватори.Незважаючи на велику кількість «народної творчості» та форм її виявлення, основним каналом гумористичної репрезентації сучасної політичної ситуації в Україні є професійний гумор, представлений у Інтернет та телевізійному просторах. Однак, навіть сміливі сучасні гумористичні «випади» не можна назвати гострою політичною сатирою, оскільки їх соціальна критика занадто м'яка, іронічна, не закликає до боротьби проти недоліків, погоджується з їх наявністю. Влада ігнорує цей сміх над собою і навіть дозволяє сміятися, що цілком обумовлено пом'якшенням політичного гумору, втрати ним викривальної функції, набуття ним розважального змісту. Іншим аспектом проблематики політичного гумору є його використання у якості політичної технології та риси сучасного політичного лідера.

Political humor is a complicated phenomenon with its scientific reflection occurring in two major dimensions. On one hand, under the conditions of politics complication, politisation of various social aspects, permanent critical state of government, humor conducts the role of a tool to comprehend the politics with its current state, events and personalities. On the other hand, political humor is integral element of modern politicians' public image who are supposed to act like «one of the guys» with the help of a certain political technology. Politics can be considered as a state of dual opposition, where humor and seriousness are two poles of such an opposition. Political humor is a polyfunctional phenomenon. General functions of political humor are: emancipating, critical, evaluative, integrative and more. Political humor is a contextual phenomenon with its functions, types and forms being dependent on political regime of a society. Forms of political humor are also flexible and can include satire, irony, grotesque and caricature. In a modern cultural dimension one of the most solicited form of political humor is the Internet – memes, slogans, viral videos and more. Despite the vast amount of folk art, the biggest channel of humoristic representation in modern Ukraine is professional humor, provided by media. With all that, even risky political attacks cannot be classified as sharp political satire as their social criticism is too soft and does not urge to fight against the flaws. The government ignores this humor and even agrees to become the subject of it, which leads to the political humor softening, the loss of revealing function and adopting the entertainment feature. Another aspect of political humor problems is its usage as political technology for modern political leaders. ; Політичний гумор – складне явище, наукова рефлексія якого може відбуватися у двох основних ракурсах. З одного боку, в умовах ускладнення політики, політизації різних сфер життєдіяльності соціуму, перманентного кризового стану владної сфери, гумор виступає засобом її осмислення, в якому відображаються актуальні з погляду суспільства політичні процеси, події та персоналії. З іншого боку, політичний гумор є невід'ємним елементом політичного іміджу сучасного політика, певною політичною технологією. Гумор і викликаний ним сміх стають невід'ємним атрибутом політичного процесу.Політичний гумор є багатофункціональним явищем, загальними функціями якого виступають звільняюча, захисна; критична, демократизаційна; оцінна; інтегративна та ін. Політичний гумор є контекстуальним явищем, зміст, види, функції якого залежать в тому числі й від політичного режиму соціуму. Гумор може приймати різноманітні втілення: В актуальній культурній ситуації в умовах бурхливого розвитку віртуального простору однією з найзатребуваніших форм політичного гумору є інтернет – меми: слогани, «фотожаби», вірусні відеоролики і пародійні ілюстрації, мелодії і гіфи, комікси та демотиватори.Незважаючи на велику кількість «народної творчості» та форм її виявлення, основним каналом гумористичної репрезентації сучасної політичної ситуації в Україні є професійний гумор, представлений у Інтернет та телевізійному просторах. Однак, навіть сміливі сучасні гумористичні «випади» не можна назвати гострою політичною сатирою, оскільки їх соціальна критика занадто м'яка, іронічна, не закликає до боротьби проти недоліків, погоджується з їх наявністю. Влада ігнорує цей сміх над собою і навіть дозволяє сміятися, що цілком обумовлено пом'якшенням політичного гумору, втрати ним викривальної функції, набуття ним розважального змісту. Іншим аспектом проблематики політичного гумору є його використання у якості політичної технології та риси сучасного політичного лідера.

The study tested, that participatory urban practices are a form of social practices, implemented in city areas and connected with the process of (co)participation of the citizens, both collectively and individually, in the city's vital activities. Those practices can be implemented on the three levels: formal, semi-formal, informal. Wherein, it is stated, that on the formal level of the implementation of participatory practices, citizens recreate themselves in a form of territorial group, on the semi-formal – as a community, and on the informal – as a togetherness. There is a whole spectrum of various participatory practices on the formal level – a city referendum, general citizens' meeting at the place of residence, local initiatives, public hearings and councils, bodies of self-organization of the population, etc. To semi-formal one can include the budgets of participation, city participatory projects, etc., to informal - the local actions of like-minded people, who unite around space. The study notes, that since the 2000's, the gradual activation of collective participatory forms has begun. Even though, the researches have shown, that those practices nowadays are vital only for a small part of the territorial community. Probably, the main reason for that is the habitus of modern Ukrainian that is a combination of strong distrust towards government, including the local one; distrust that people are capable to influence the decisions of officers, paternalism of mindset, etc. Therefore, the leftovers of Soviet world perception don't let the modern citizens actively use legal schemes in urban participatory practices. On the other hand, the informal practices follow the concept of tactical urbanism. Its main idea is that people change the city themselves, only they can improve the surroundings through the action that don't require neither a lot of time, nor money, just a bunch of enthusiasts. Moreover, the study proved that today institutionalization of urban participatory practices takes place both «from the bottom and from above». The main prerequisite for the emergence of new practices is the impossibility of the old (traditional) to fully meet the demands of actors in achieving certain goals. In this regard, new practices arise, for example, a consensus conference, a consultative survey, an open office, a public panel, etc. The actual and potential level of participation of residents of the city of Dnipro in the life of the city is revealed. The results of four national surveys, studies of the Department of Sociology recorded that the residents carry out routine actions based on the habit, believing in the fact that there is a certain order of action, but not much efficiency in them. Regarding semi-formal and informal practices, the readiness for their implementation is inherent in the Dnipro City, not to a significant extent.

The study tested, that participatory urban practices are a form of social practices, implemented in city areas and connected with the process of (co)participation of the citizens, both collectively and individually, in the city's vital activities. Those practices can be implemented on the three levels: formal, semi-formal, informal. Wherein, it is stated, that on the formal level of the implementation of participatory practices, citizens recreate themselves in a form of territorial group, on the semi-formal – as a community, and on the informal – as a togetherness. There is a whole spectrum of various participatory practices on the formal level – a city referendum, general citizens' meeting at the place of residence, local initiatives, public hearings and councils, bodies of self-organization of the population, etc. To semi-formal one can include the budgets of participation, city participatory projects, etc., to informal - the local actions of like-minded people, who unite around space. The study notes, that since the 2000's, the gradual activation of collective participatory forms has begun. Even though, the researches have shown, that those practices nowadays are vital only for a small part of the territorial community. Probably, the main reason for that is the habitus of modern Ukrainian that is a combination of strong distrust towards government, including the local one; distrust that people are capable to influence the decisions of officers, paternalism of mindset, etc. Therefore, the leftovers of Soviet world perception don't let the modern citizens actively use legal schemes in urban participatory practices. On the other hand, the informal practices follow the concept of tactical urbanism. Its main idea is that people change the city themselves, only they can improve the surroundings through the action that don't require neither a lot of time, nor money, just a bunch of enthusiasts. Moreover, the study proved that today institutionalization of urban participatory practices takes place both «from the bottom and from above». The main prerequisite for the emergence of new practices is the impossibility of the old (traditional) to fully meet the demands of actors in achieving certain goals. In this regard, new practices arise, for example, a consensus conference, a consultative survey, an open office, a public panel, etc. The actual and potential level of participation of residents of the city of Dnipro in the life of the city is revealed. The results of four national surveys, studies of the Department of Sociology recorded that the residents carry out routine actions based on the habit, believing in the fact that there is a certain order of action, but not much efficiency in them. Regarding semi-formal and informal practices, the readiness for their implementation is inherent in the Dnipro City, not to a significant extent. ; Выяснено, что партисипативные городские практики являются разновидностью социальных практик, реализуемые в городском пространстве и связанные с процессом (со)участия горожан как коллективно, так и индивидуально в жизнедеятельности города. Установлено три уровня существования практик (со)участия: формальный, полуформальный и неформальный. Выявлено, что на формальном уровне реализации партисипативных практик горожане воспроизводят себя как территориальная громада, на полуформальном – как сообщество (community), на неформальном – как группа единомышленников, соучастников.Охарактеризованы виды практик (со) участия, на формальном уровне – это городской референдум, общее собрание граждан по месту жительства, местные инициативы, общественные слушания и советы, органы самоорганизации населения и др. Отмечена, начиная с 2000-х годов, активизация коллективных форм участия. К полуформальному можно отнести бюджеты участия, городские партисипативные проекты и т. п., к неформальному – локальные действия единомышленников, которые объединяются вокруг пространства.Доказано, что сегодня институциализация городских практик участия происходит как путем «снизу», так и «сверху». Основной причиной возникновения новых практик выступает невозможность старых (традиционных) в полной мере удовлетворить запросы актеров в достижении определенных целей. Выявлена актуальна и потенциальная степень участия жителей г. Днепр в жизнедеятельности города. ; З'ясовано, що партисипативні міські практики є різновидом соціальних практик, що реалізуються у міському просторі та пов'язані з процесом (спів)участі містян як колективно, так і індивідуально у життєдіяльності міста. Встановлено три рівні існування практик (спів)участі: формальний, напівформальний та неформальний. Виявлено, що на формальному рівні реалізації партисипативних практик містяни відтворюють себе як територіальна громада, на напівформальному – як спільнота (community), на неформальному – як співтовариство. Охарактеризовані види практик (спів)участі, на формальному рівні – це міський референдум, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання та ради, органи самоорганізації населення та ін. Відзначено, що, починаючи з 2000-х років, активізується колективні форми участі. До напівформального можна зарахувати бюджети участі, міські партисипативні проекти тощо, до неформального – локальні дії однодумців, які об'єднуються навколо простору. Доведено, що сьогодні інституалізація міських практик участі відбувається як шляхом «знизу», так і «зверху». Основною передумовою появи нових практик виступає неможливість старих (традиційних) в повній мірі задовольнити запити акторів у досягненні певних цілей. Виявлена актуальна та потенційна ступінь участі жителів м. Дніпро у життєдіяльності міста.

Дослідження міста є актуальним напрямком наукової рефлексії, оскільки дають можливість охарактеризувати більш загальні соціальні процеси сучасного соціуму; дозволяють випробувати нові методи дослідження; розглянути міське гетерогенне середовище як проекцію суспільства в цілому. При цьому міські дослідження мають і суто практичне значення, сприяючи розвитку міста і створенню комфортного середовища для городян. Мета статті – виокремити напрямки, за якими можливі емпіричні соціологічні дослідження сучасного міста і проілюструвати певні з них на прикладі м. Дніпропетровська. Під міськими дослідженнями розуміються такі, предмет яких пов'язаний безпосередньо з тим чи іншим містом, тобто дослідника в цьому випадку цікавлять ті культурні тексти та практики, в яких самі міські реалії відіграють головну роль. Такими можливими напрямками є: - вивчення територіального ракурсу міста. Специфіка території мотивує вибір місця проживання, ставлення до даної території, може обумовлювати тип поведінки городян, слугувати підставою для прийняття управлінських рішень щодо забудови певної території. - Дослідження символічного простору міста, а саме: архітектури та її впливу на внутрішній стан городян, їх поведінку, самопочуття в місті.- Вивчення соціокультурного простору міста включає спектр різноманітних питань, серед яких: міський спосіб життя, сприйняття міста і ставлення до нього, образ міста в свідомості городян в цілому чи окремих значущих для міста груп, міські субкультури, ідентифікаційні практики городян тощо. - Аналіз соціальних проблем міста та думка городян відносно них повинні бути інформацією для подальших дій з боку міської влади. В ході соціологічних досліджень вивчається й ступінь задоволення життям у місті в цілому.- Конструювання соціального портрета типового городянина, аналіз кількісно-якісних параметрів міської територіальної громади, соціокультурні властивості міської спільноти, характер та способи самопрезентації як жителів певного міста, стратегії протиставлення іншим тощо.- Планування, проектування розвитку міста, конструювання його іміджу та створення бренду.- Діяльність міської влади, причому як формальна, так і неформальна.Виокремлені напрямки міських емпіричних досліджень важливі з декількох причин. По-перше, отримана в ході їх проведення інформація є підґрунтям для прийняття розумних та адекватних управлінських рішень; по-друге, такі дослідження сприяють розвитку міської свідомості, патріотизму, міської ідентифікації жителів, надають орієнтири та параметри прочитання того тексту, який оточує городян; по-третє, соціологічна інтерпретація отриманих в результаті досліджень даних є цікавою інтелектуальною справою для соціолога одночасно і як для фахівця, і як для жителя певного міста. ; Research of the city is important direction of scientific reflection, as make it possible to describe more general social processes of modern society; to test new methods of research; to consider heterogeneous urban environment as a projection of society. Thus, urban studies have a purely practical value, contributing development of the city and creating a comfortable environment for citizens. Goal of the article is to highlight ways in which empirical sociological studies of the modern city are possible and illustrate some of them by the example of Dnipropetrovsk. In urban researches we consider the research where the subject is connected directly with a particular city, that is, the researcher, in this case, is interested in cultural texts and practices in which most urban realities play a major role. These directions are possible:1) The study of territorial perspective of the city. Specificity of the territory motivates the choice of residence, attitude to this area, also it can cause the type of behavior of citizens, serve as the basis for making decisions about the buildings of new houses on a territory.2) The study of symbolic space of the city, such as architecture and its impact on the internal state of the townspeople, their behavior, being in the city.3) The study of socio-cultural problems of the city includes a range of variety of topics, including: urban lifestyle, the perception of the city and attitude to it, the image of the city in the citizens' minds in general or specific important groups for the city, urban subcultures and identification practices of the residents and others.4) Analysis of social problems of the city and opinions of citizens regarding these problems should be the information for further action by the city government. During the sociological researches the degree of satisfaction with the life in the city is studied.5) Constructing of social portrait of the typical citizen, analysis of quantitative and qualitative parameters of urban local community, socio-cultural properties of the urban community, the nature and means of self-presentation as inhabitants of a city, a strategy opposed to other and so on.6) Planning, designing of urban development, designing its image and brand building.7) Activities of local authorities, both formal and informal. Isolated directions of urban empirical studies are important in several reasons. Firstly, acquired information as a result of researches is a basis for making reasonable and adequate management decisions; secondly, these studies have an impact at the development of urban consciousness, patriotism, urban identification of population, provide guidelines and parameters for reading of the text that surrounds citizens; thirdly, sociological interpretation derived from research of the data is an interesting intellectual case for the sociologist as both for a professional and for a citizen of a certain city.